Чомусь не хочеться зимі у квітні спати.
Обклала снігом тіло, вибігла із хати
І Україною пішла, як королева.
Морозом дихала на трави і дерева.
Як вітра стріла, узяла його під руку,
- Ану додай моїй ході азарту, звуку, -
Йому сказала. Підживив їй хіть і сили.
Кущі, дерева захиталися, завили.
Але свій цвіт – ті, що розквітли, не втрачали.
Стрибали білки в парках, пташечки співали –
Синиці та вільшанки. Дятли туркотіли.
Навіть лелеки гордо парами летіли.
Отож не тішся, зимо, і вертай додому.
Змети із тіла сніг і випий собі брому.
Весні не псуй картину, не роби їй тру́си.
Квітень – синок її, тепло носити мусить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037155
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2025
автор: Крилата (Любов Пікас)