Недоленьці я не скорюсь,
Коли я на краю
Життя стою. Я розчинюсь,
Мов цукор у чаю,
У світлім щасті і щомить
Лише із ним одним
На цьому світі буду жить.
Не буду більш сумним.
Навік я темні почуття
Без жодного жалю
Відправлю в темне небуття,
Бо світлі лиш люблю.
Нехай у серденьку моїм
Вони лише живуть.
Я виділю у ньому їм
Найкраще місце. Суть
Свого життя вбачаю в них.
Із ними кожну мить,
Позбувшись почуттів сумних
Навіки, прагну жить,
Поки в мені життя горить,
Мов свічка воскова,
Поки, мов птах, не полетить
Моя душа жива
Із тіла з цього світу в світ,
Де буде жити вік.
У цім впродовж лиш певних літ
Жить може чоловік.
Було так ще споконвіків
І далі буде так
В жінок і у чоловіків.
Тому життя усмак
Усім нам варто проживать
На білім світі цім
І як належить працювать
Для цього вік на нім.
Євген Ковальчук, 10. 05. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037240
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.04.2025
автор: Євген Ковальчук