Дикий звір страждає в хащі,
Біль… виттям виходить з пащі!
Темінь… Моторош на дворі…
Чорне небо губить зорі.
В ці часи терпіти мушу
Як вовки терзають душу
Кров пекельна палить очі -
Роз’ятрив жаги порочні.
По живому рвуться жили,
Мить гранична від могили.
Срібна хвиля з шерсті в’ється,
Серце – відчайдушно б’ється!
Лиш йому, хоч і не зряче,
Все чуже вбрання звіряче.
Чує лиха згубне діло,
Та й боронить тлінне тіло.
Кара це за тяжкі вчинки:
Гріх, безпечність, втрату жінки,
Плотський смак, причарування… -
Терпкий шлях відчарування.
Й доки йдуть злощасні роки,
Жити Вовкулаком поки,
І в обіймах хтивих ночі
Напувать криваві очі…
@@@@@@@@@@@@@@@@@@
Словно зверь, скрываюсь в чаще
Дикий зов... Гримасы пасти...
Чёрный свод навис с луною.
Бренный мир лишив покоя...
Жутко… В час полночной смены
Адский ток колотит вены,
Кровь - огнем пылают очи,
Рой дразня - страстей порочных…
По живому рвутся жилы,
Миг граничит от могилы,
Волчья шерсть бежит по тлену…
Сердце - не подвластно плену!
Лишь ему, хоть и незримый,
Чужден весь убор звериный.
Чует лиха злое дело
Но в сей час… - заложник тела!
Кара это: за беспечность,
Грех, скитаний бесконечность,
Плотский вкус, врата измены -
Терпкий путь чар тьмы отмены.
И пока плетутся годы,
Тело – оборотнем бродит
В лабиринте хищниц ночи,
Пресыщая кровью очи...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037427
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.04.2025
автор: Данило Київський