У лісі шепоче травиця шовкова,
І вечір скрадається тихо, без слів.
Шука сопілкар між дерев загадкову
Дівицю невідану з марева снів
Він чув про красуню – містичну царицю,
Що ніжна, як місяць на плесі ріки
То серцем до неї лелечим він мчиться,
Немов до зорі́, між сезони й роки
– О мавко, ти де? – промовляє крізь хвої, –
Я мчусь не за славою – серцем іду,
Хоч втомлений, та не боюсь злої долі –
Повз терни і хащі, любов віднайду
А Мавка, осяяна світлом, стоїть.
Тривога – в зіницях, та ніжність в очах
Про хлопця, в душі що кохання таїть
Чувала іздавна, взиваючи в снах
Він руку простяг — і засяяв світанок,
Бо мрія збулась, заіскрились світи,
І Мавка — не тінь вже, не міф, не омана,
А дівчина-пісня, рожде́на з весни
Вона не тікає – жест любий приймає
І тане, як річка між вічних снігів
А світ навкруги завмирає, стихає,
Сопілка звучить в голосах солов'їв
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037537
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.04.2025
автор: Софія Пасічник