Знову снайпер вглядається в зриті
Терикони донецьких висот.
Ми побачимо ще, московите,
Хто із нас випадковий народ.
Штурмовик у розмови не вірить,
На нулі розстановка своя.
Ми піхота, не люди, а звірі,
Нам пасує звіряче ім'я.
Надскладна у всесвітньої зграї
Ієрархія хижих тварин.
Самозванцю, тебе тут немає,
Ти стерв'ятник азійських рівнин.
Сірі діти брудного шакала,
Хто сказав що ви бурий ведмідь?
Ваша мати з песцями лежала
І ваш цар з ішаками стоїть.
А в кривавій роботі атаки
Я стократно багнетом довів -
Я гібрид бойового собаки
І нащадок поліських вовків.
Ти не звір в болотах під москвою
І ні пес іменитих пород.
А на карті Європи зі мною,
Моя зграя, слов'янський народ.
Ще під табором нашим на Січі
Не погасли козацькі вогні.
Я сьогодні відвідаю дичі,
Ти підчистиш стоянку мені.
І вчергове, сигналом атаки,
Ствол нарізом розкручує мідь.
Я гібрид бойового собаки,
Ти не бурий сибірський ведмідь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037599
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.04.2025
автор: Леонід Луговий