"Не буде щастя там по вік,
де топчуть бідних і старих."
Не думала я -не гадала,
що так закінчиться життя.
Бо як непотріб мене взяли
і кинули в баки з сміттям.
Тепер сміття моє життя.
Мій глузд.Моя держава.
Чекати смерті-суть моя.
Бо жить не маю права.
Я зла нікому не бажала.
І не робила.Та тепер
я проклинаю тих злодіїв,
що вкрали старість у людей.
І сміх і гріх ці копійки,
що нам держава платить.
Та краще б вже убили нас,
чим ритися у баках.
Все багатіли і закони
під себе підминали.
А зубожілі старі люди
хворіли і вмирали.
Від холоду,від голоду.
По смітниках ходили.
Не бачили,не чули нас.
Навіщо?Багатіли.
Не було б нині і війни.
Якби ж то всі людьми були.
За все приходиться платить.
За сльози бідних і калік.
Бо кожен день-останній крик.
Бо все в житті змішалось.
Прокляття зніме хто з людей,
в яких украли старість?
І в чорта справедливість є.
Бо Бога вже давно розп"яли.
І з вікон дивляться старі.
Такі чужі в своїй державі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037609
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.04.2025
автор: кацмазонка