Прорости б у твій світ, але коренем тирличу́ —
відсікти зайвий цвіт, гіркотою розбавити сік
милих слів, від яких я не втік,
та уже й не втечу.
Я — мішок із ногами, знервований злетами МіГ.
Де м’якіша земля, там мій шелест дрімотно приліг.
Обтрусити б листки, ще й з гілля́м, як уміє амла́.
Це луска — не кора. Аскорбіновий щит від манер.
Мій душевний дорослий помер
від осколкових ран.
Я — дитина з брудним літачком у рапатих руках.
Почуваюсь живим в оболонці від сотень мурах.
Не згоріти б мені, та Мойсея нема, і це не Сінай.
Говори, говори, щоб вороже дзижчання розчув
роздратований боєм/тобою мовчун,
що шукає свій рай.
Я — світлина в обіймах сім’ї, бо в посадці стирчу.
Лікувати б цей світ, але чим? Хіба коренем тирличу.
© Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037645
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.04.2025
автор: Олена Галунець