Тікає життя, дні зникають завжди силуетно,
Ховає за обрій часи, залишає в минулім.
Події у просторі змінює гостро-сюжетно,
Помилки назавжди в роках тих минулих, заснули.
У давні роки повертається пам'ять в пригоди,
Щоб подумки переінакшити досвід-подобу,
Набув поступово життєву всю мудрість- природи,
Вона на помилках навчала і методом проби,
Науку ми всі осягали в сім'ї, на роботі,
Образи і зради, сварки, зіпсували нам нерви.
Ми рацію мали і сенси давали нам квоти,
Завжди зберігать, намагались, щоб Душенька перша
Підказки давала у тиші, ми слухали мудрість,
Пригнічений стан у ночі розлягавсь на подушку.
А з новим світанком зникала невтішна похмурість,
Пірнали ми знов у хвилясту життєву річушку.
Несла, та ріка , пробивала дорогу в майбутнє,
Вагання були, а чи треба входити в цю сірість?
Де злоба, ненависть і хитрість з роками відчутні,
У овчинці приховані були всі зрадники -звірі.
Вони уклонялися Юді - сусідньому «щиро»,
Молились, співали йому «дивовижні промови».
Ці всі вороги Україні виносили вирок,
Коли розставляли пастки, згрупувались у змові.
Тебе присипали, історію переіначив.
Приховані факти, події тьмяною стіною.
А Ненька - моя - Україна від ворога плаче…
Її осквернить не дозволю брехнею гнилою!
2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037774
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.04.2025
автор: Тетяна Іванова - Юртина