Оповідання для дітей
До сім’ї Бригінців, яка жила у славному, древньому місті Львові, належало четверо осіб: мама Анастасія, тато Дмитро, дочка Маланка та син Михайлик. Мама працювала лікаркою у військовому шпиталі, тато – водієм – перевізником різних промислових товарів. Ну, а двійко їхніх дітей навчалися в ліцеї. Маланка була ученицею третього класу, Михась – першого. У селі, що знаходилося за 38 км від Львова, проживала мама пані Анастасії – Леся Олексіївна, колишня вчителька математики місцевої сільської школи. Її чоловік Володимир Ількович – дідусь Маланки та Михася, важко захворів, коли йому було 48. За рік він пішов до іншого світу. Онуки живим його вже не побачили, тільки на фотографіях. Пані Анастасія та пан Дмитро пропонували бабусі Лесі перебратися до них у місто на проживання, але вона не хотіла. Казала, що звикла жити в селі, тримати господарство – город, козу, курочок, казала, що тут у неї є добрі друзі, сусіди, на цвинтарі похований її чоловік та інші родичі, їхні могили вона відвідує. Тож дочка пані Лесі Анастасія мусила їздила до мами. Коли сама їхала, коли з чоловіком і дітьми. Пані Анастасія та пан Дмитро допомагали мамі поратися по господарству, в основному, садили, обробляли і вибирали бульбу, моркву, буряки, зривали яблука та груші в саду, косили траву. Дров Лесі Олексіївні не треба було, до її дому був підведений газ, і воду з криниці тягати не мусила, вода теж була підведена.
Наближалося свято Пасхи. Члени сім'ї Бригінців готувалися до нього. В чистий четвер зробили генеральне прибирання квартири – помили вікна, витертий пил зі всюди, випрали все, що було брудним, у пралці. У п'ятницю ввечері ходили до церкви і до магазину з'їздили, купили деякі продукти до святкового кошика і до готування страв. А в суботу зранку поїхали до бабусі Лесі. Вона хотіла святити паску у своїй сільській церкві, в тій, де брала шлюб із чоловіком, де народила і охрестила свою єдину донечку Анастасію. Батьки пана Дмитра – Іван Миколайович та Христина Богданівна, жили у Львові. З ними проживала їхня молодша донька Зоряна, яка ще була не одружена. Тож їм було не сумно. Продуктові товари мама поклала в багажник і сіла за кермо. Доня примостилася біля неї, ну, а тато із сином сіли ззаду. Колись автівку водив голова родини – пан Дмитро, але тепер він не міг це робити, замість обох ніг у нього були протези. Їх йому трохи більше, як чотири місяці тому поставили. Ходити на протезах колишній військовий ЗСУ вже навчився, але водити автівку не міг.
Пішов пан Дмитро на війну з московитами з перших днів, добровільно написав заяву у військкоматі, хоч і не служив ніколи в армії. Коли пройшов навчання, його відправили на фронт. Захищав рідний край віддано. Отримав поранення в голову і руку через пів року служби, у 2022 році. Воно було не дуже важким. Коли полікувався, знову пішов воювати. В листопаді 2024 року отримав друге поранення -- мінно-вибухове, на цей раз постраждали ноги, вони були відірвані від тіла. Добре, що пана Дмитра вчасно забрали з поля бою, що військовий медик надав йому якісно першу допомогу і відвіз до шпиталю.
Тепер пан Дмитро не може воювати. Сидить вдома, але не плаче, не жаліється на долю, радіє тому, що лишився живим, що різкого болю наразі не відчуває. Чоловік пишається тим, що захищав рідну землю від ворогів, доки міг. Зараз що може, те робить, бо руки має, ходити на протезах може, хоч, звісно, недовго.
Коли пан Дмитро і члени його родини зайшли в дім Лесі Олексіївни, то побачили на столі в кухні дві спечені нею пасочки. Діти закричали:
- Добридень, бабусю!
- Добридень, дорогі мої! Рада вас бачити, – відповіла пані Леся, приємно усміхнувшись.
- Коли ж ви, мамо, встигли паски спекти? – запитала бабцю її донька Настасія.
- Встала удосвіта.
- Я ж казала, що сама міситиму тісто, як приїду.
- Знайдеться і для тебе робота, люба. Салати робитимеш, голубці крутитимеш. А ще сир, масло треба сформувати, щоб до кошика покласти.
- Гаразд, робитиму те, що скажете.
- А де ж Дмитро?
- Пішов з курми, кізкою та псом привітатись. Ти ж знаєш, як він любить тварин.
- Хай би приліг собі, перепочив з дороги.
- Не дуже хоче признавати те, що він не такий, як був раніше. Каже, що може ще багато чого, що сильний.
- Молодець.
Мама з дітьми забрала продукти з багажника машини. Пан Дмитро дав гостинець собаці – кістку з м’ясом. Ну, а потім усі взялися до роботи. Бабця запхала в
духовку ще три паски, які піднялися, а ті, що були вже спечені, залила зверху цукровим сиропом, засипала дрібною, кольоровою, солодкою стружкою. Пані Настя взялася за приготування голубців і салату. Маланка розписувала варені яйця. Навчила дівчинку це робити Наталя Богданівна – її наставниця зі Школи мистецтв. Яйця були домашніми, їх знесли чотири бабині курочки, які проживали з півником-красенем у невеличкій стаєнці.
Пан Дмитро зі сином Михайлом теж байдики не били, вони вийшли надвір і почали наводити лад на подвір’ї. Вітер, який звечора пробігся селом, позривав трохи сухих гілок з дерев. Прибрали їх. Підмели й дорогу, що йшла від воріт до головної вулиці.
Лягали спати задоволеними. Хоч і втомились, але встигли заплановане зробити. Вранці вдягли святкове вбрання й пішли до храму на Богослужіння. Вислухали його поштиво. Помолились за добро для себе, для всієї родини і для України. Потім священник освятив воду і покропив нею пасхальні кошики.
Коли члени родини з кошиками (бабиним і маминим), накритими вишитими рушниками, повернулися з церкви до сільського бабусиного дому, то подякували Богові та воїнам, які захищають рідний край, за те, що вони всі живі, що мають змогу святкувати разом Великдень. Потім пані Настя привітала телефоном чоловікових батьків з Воскресінням Христовим (до неї долучилися й інші члени родини), а тоді всі сіли за стіл – їли, пили (узвар), раділи, співали, хоч час від часу і сльозу витирали – дорослі, як слухали-читали новини про нечувану жорстокість ворогів.
Ввечері пані Настя, пан Дмитро, Маланка і Михайлик, попрощавшись з бабцею Ганною, прихопивши дві, спечені нею, паски (бабця всунула їх онукам), поїхали додому. У понеділок діти мали йти до школи, а мама – до лікарні, на чергування. Меншу паску пані Анастасія залишила дітям, а більшу взяла зі собою до шпиталю. Прихопила ще і кільце ковбаски, і кілька писанок, вирішила цими пасхальними дарами пригостити своїх пацієнтів - тих, які не можуть поки що ходити. Подякували лікарці поранені військові. Цукерки їй дали.
А у ліцеї, де навчалися Маланка та Михась, на Великодній понеділок був запланований концерт, присвячений героям російсько-української війни. На ньому мали згадувати захисників України - випускників школи і батьків дітей, які навчаються у школі. Запросили на концерт і кількох воїнів - тих, які перебували на свята в місті, пана Дмитра, звісно, теж. Один військовий – пан Роман, батько першокласника Іванка Верби, зголосився заспівати гімн «Ой у лузі червона калина» під бренькання гітари. Костянтин Левченко – колишній випускник ліцею, захотів розказати вірш Василя Симоненка «Можливо, знову загримлять гармати». А пан Дмитро з донею Маланкою вирішив станцювати на сцені вальс під звучання пісні «Люди-титани», яку виконує відомий народний гурт «KOZAK SYSTEM».
І діти, і герої, які сиділи позаду них, аплодували танцювальній парі стоячи.
Вчителька зняла всі виступи на відео і відіслала їх всім тим, хто виступав.
Мама Маланки й Михайлика переслала отримане відео телефоном своїй мамі, тато – своїм батькам. Вони були зворушені побаченим.
Ввечері того дня Бригінці їли бабусину паску з маслом і сиром, співали «Христос воскрес», обіймалися й уклінно просили Бога захистити Україну, просвітити світ.
Через тиждень тато Маланки й Михайлика записався на відкритий безплатний курс по інженерії БПЛА на Prometheus «Інженер БПЛА. Базовий курс». Він хотів навчитися складати дрони, щоби хоч у цей спосіб допомагати війську. Й осилив науку. Придбав потрібні матеріали, склав перший дрон удома і відправив його на перевірку. Успішно FPV-дрон її пройшов, відправили його на фронт військовим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037808
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.04.2025
автор: Крилата (Любов Пікас)