І ти мені явилася у сні,
журлива музо, зірвана з орбіти…
Кому довічні дала ти обіти,
що цвіт убрався у студений сніг?
Кому віддала крила золоті,
сама упавши у німу безодню? -—
Колодязі глибокі і безводні,
а ночі — невиразні і густі.
І ми з тобою, подруго, удвох
відмолимо любов свою незрілу,
добувши з серця ті іржаві стріли —
а де є двоє, там уже і Бог.
15.04.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037820
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.04.2025
автор: Ірина Білінська