Ми гублені, ми топтані на жмих!..
Здавалось би, немає більше сили...
Та поки сонце світить на живих
і поки здатні груди ще на вдих,
до краю котимо важенні брили.
Зчорнілі наніц від незмежжя сліз.
Затвердлі крайно від утрат і болю,
Бо де не йдеш сьогодні - мука скрізь,
густі замети смертоносних гільз,
що розіпнули всесвіт нелюбов'ю.
Та, попри все, печемо ще паски.
І кошики вбираємо в достаток.
Звідтіль на небо зирять галунки
і розвцітають пишно писанки -
мов незнищенності сакральний відпечаток.
І в цьому нині набираймо сенс,
бо навперейми голосним сиренам
злітає догори "Христос Воскрес!"
й відлунює "Воістину воскрес!"
ця мить благословенна!
19.04.25 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038117
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.04.2025
автор: Леся Геник