Цей день – як сік березовий, такий
Настояний на пахощах бузкових.
Квітневих трав зелені хідники
Лоскочуть вітру зоряні підкови,
І ронять так лелійно пелюстки́
Дерева, наче пух тендітний сови.
Пливе в чове́нці срібному весна,
Лишає на поверхні ртутні кола…
І цвіту перкале́ва пелена
Черешням затуляє ніжні чо́ла.
Й зелене сяйво рідного вікна
Розвиднює для мене світ довкола…
І, начебто, лиш руку простягни –
Й теплом дихне цей затишок на мене,
Поманить у дитячі давні сни,
Кульбабовим вином наповнить вени.
Торкнись до мене лагідно, торкни…
Куди пливеш, віконечко зелене?
Іще так легко серцю межи трав
Стрічати сонце й життєдайну зливу!
А хтось літа в пацьорки наниза́в
І вітру пов’язав у буйну гриву.
Та що мені сльози́ пекучий сплав?
Я ж не забула, як радіти диву!..
Як усміхатись, вірити весні,
Прихід якої – то маленьке свято!..
Й зелене сяйво в рідному вікні,
Що зберегли для мене мама й тато…
Не забувай, прошу́, мій голос – ні,
Моя в черешнях викупана хато!..
© Наталя Данилюк, 2024.
[i]Світлина з Інтернету.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038121
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.04.2025
автор: Наталя Данилюк