Колючий дріт скрутився по землі.
Кричить мовчання у очах приречених.
Вгорі лиш сіре небо, ніч без сну.
Одна надія — якнайшвидша втеча.
Проміння сонця ріже як ножі.
Тяжка робота за нічліг та їжу.
Єдине щастя — я іще живу!
Настане день — я знову стану вільним!
Я уявляю ліс — туди веде стежина,
Сім'я моя мене завжди чекає.
Лиш світла пам'ять про мою родину,
Вона мене в дні відчаю тримає.
Вночі шепочу: "Я втечу на волю!"
І ця надія — як остання зброя.
Бо поки мрію — я живу та вірю,
А не існую просто в цьому горі.
P.S.: 11 квітня 1945 року американські війська звільнили Концтабір Бухенвальд, розташований поблизу Веймара, Німеччина. За роки існування через табір пройшло близько 250 000 осіб різних національностей та категорій, які піддавалися жорстокому поводженню, примусовій праці, медичним експериментам та стражданням від голоду, хвороб та насильства.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038624
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.04.2025
автор: Evelina Elsane