Ти не одну здолав дорогу
В своїм життєвім кораблі
І випив не одну тривогу
За долю рідної землі,
Бо там твоє життєве жниво
І найрідніша неба вись,
Без цього жити неможливо –
Не раз Всевишньому моливсь.
Літа вже зморшками лягають,
А в них – усе твоє життя:
І перша стежечка до гаю,
І слід поразок, і звитяг.
Там смак і першого цілунку,
Й вогонь закоханих очей,
Коли горнув до серця юнку.
Життя, мов річечка тече.
Уже і верби сивокосі,
Які в дитинстві ти садив,
І не одна пробігла осінь,
Лишивши у душі сліди.
Там – слід маленьких онучаток –
Дарунки роду від лелек,
Життя нового це початок
І непочатий щастя глек.
Пізнав ти зустрічі й розлуки
І незабутній щастя щем,
Тепер війни тривожать звуки,
Тож ти, де жарко, з «Калашем»
Рятуєш українську землю,
Бо південь запалав і схід,
А з нею й роду свого зерна,
Європу, а можливо, й світ.
22.04.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038709
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.04.2025
автор: Ганна Верес