Чому так закортіло дізнатися історію про нього? Чому тільки зараз почав писати та занотовувати у свій щоденник? Його життя — сповнене барвистих персонажів, які не лише з’явилися на його шляху, а стали частиною його нелегкого, але цікавого шляху. Він кохав розгортувати ці історії, притягуючи до неї читачів, немов магніт.
Ось і сьогодні, 12 квітня 2025 року, ранок почався без ароматної кави. Невелика напруга відчувалася в повітрі, йому хотілося затриматися вдома, просто відпочити від повсякденних турбот. В той же час, усвідомивши, що хтось із його близьких та колег чекає на нього, через це знімало тяжкість та змушувало встати. Рішення прийнято — вирушити, попри треба.
Кава завжди була для нього не просто напоєм, а свідком безлічі важливих спогадів. Ось один з них: два роки тому, в серпні, коли літнє сонце прокидалося на горизонті, він опинився у чудовому селі. Він згадує той тиждень, ті зоряні дні, те де допомагав тим, хто потребувався підтримки, відчуваючи себе рятівником для добрих людей.
Цей день сьогоднішній розпочався зі скромного сніданку і короткого виїзду на природу. Невелика група людей, серед яких були друг Олексій та подруга Олеся, зібралася разом, щоб насолодитися відпочинком на свіжому повітрі. Вони ділилися своїми історіями, своїми мріями та планами, неодмінно повертаючись до минулого. А він, головний персонаж цієї історії, занурившись у спогади, усвідомлював, що кожен з них є частиною великої мозаїки його життя. Але про що саме він розповів — рішення залишалося на потім.
Спогади про роботу, друзів, бурхливі підліткові роки — відбивалися у його думках. Час-від-часом, проглядаючи через усі ці інтриги з «тік-токами», життєвими ситуаціями, він усвідомлював, що в них було щось небезпечне, але й водночас — вогнеграйне. Події, які нагадували про минуле, тут теж ставали актуальними, адже на цих основах будується його нинішнє існування.
Між людьми існувала своя мета: хтось мріяв про кращу роботу, хтось прагнув поділитися досвідом, а він — просто тягнувся вперед, залишаючи за собою деякі зайві проблеми.
Подібно звичайному анімешнику-картисту, у якого було своє важке рішення — змінити місце проживання, або про те подружжя, що міркувало про «спільне життя». Усі мали свої заплутані долі, але він знав — без кохання життя було б нічим. Кохання, що змушує нас зважати на важкі рішення та іти вперед — деякі могли б це назвати небезпечною грою. Не кожен готовий зустрічати виклики, не кожен цінує любов.
У цей світлий день він вирішив покинути зовнішній світ на деякий час, адже знайома, з якою вирішив залишитись, була особою, що дійсно цінувала прагнення створити щось важливе. Якби не вона, важко було б розібратись у цих плутанинах людських відносин.
Але все ще залишалася одна важлива зустріч. І ось, 17 квітня 2025 року, новий радісний вибух, зустріч з Лицаркою — подругою, яка вже стала для нього рідкістю. Він пам'ятав той момент, коли побачив її вперше. Її погляд миготів, немов промінчик сонця, і вони миттєво з’єдналися в емоційному обійми.
І хоча їхнє життя розділене, немає можливосте бути надалі разом, у серці кожного з них була частинка свого, іншого. Цей зв’язок набирав сили, і кожна зустріч ставала складовою частиною того великого пазлу, який, можливо, колись збереться в єдине ціле.
Відзначивши день п’ятниці зі спогадами про улюблений анімесеріал "Дігімони" на фоні, головний герой зрозумів, що жити в загальному світі — це гра, де постійно виникають нові правила. І нехай тиждень минає, а він вперто пише свою історію, додаючи нові сторінки й дихаючи в неї життя.
Він пише для вас, адже навіть якщо щось пропускаєте — завжди можна повернутися до початку і прочитати спогади, які, як живі, чекають на нове життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038771
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.04.2025
автор: ВИШКВАРОК ІОАНН ЄВГЕНОВИЧ