Такої чудової, благодійної тиші не почуєш ніколи… тільки на світанку. Такої раптової зміни барв та настрою не побачиш ніде.. тільки вранці в полі.
Все ще спить… Тополі загорнулись в туман, ніби в пухнасту ковдру та в душі виграють мінорну гаму. А ти стоїш і прислухаєшся, як тиша дзвенить. Це неймовірне почуття : твоя душа співає ніжну пісню в унісон з природою. І ти утримуєш цю мить якомога довше, але… ліниво озвався десь птах ..про що сумую він?
Мабуть не птах це, а чиясь душа…І згадує вона далекі дні минулі, і наче хоче нам розповісти про біль свою, прокинутися хоче. Але сумуєш ти лише мить…
Ось сонечко, прокинувшись, і, ніби потягуючись, лоскоче небо кількома промінчиками та знов тихенько засинає… але проміння раптом полосне по темряві і хмари, мов ножем, розріже. Тремтить туман, скінчилася його пора. На тому місті, де тільки що було все оповите чорним маревом, заграють хмарки. Туман світлішає та осідає сріблястими краплинами роси на трави та дерева.
Уся земля скидає дрімоту, душа вже не сумує, похмурі сни лишаються вночі, у темряві. А ти із першими проміннями підхоплюєшся і радієш. Поглянь на небо, воно розкраяно золотими мечами, а згодом в одну мить стає перлинно-блакитним.
ЗЕМЛЯ ПРОКИНУЛАСЬ, ПРОКИНУЛОСЬ ЖИТТЯ, РАДІЮЧИ ПРИХОДУ НОВОГО ДНЯ!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=104517
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.11.2008
автор: Ланен Юлия