Завиває містраль, сипле дикий пісок,
Воля-воленька Душу тривожить.
Незнайомі мелодії давніх думок
Світ незнаний і мрійний обожнять! Завиває містраль і пустельний танок
Полохливо тупцюють бархани,
І зникає за мить босоногий мій крок
Та мені ще зникати зарано.
Завиває містраль, серце звужує путь,
Я в міражну вдивляюсь пустелю.
Шепчуть губи вітрів: не забудь, не за-бу-дь!
А кого? Я не бачу крізь скелі.
Завиває містраль, поміж Сцілл і Харибд
Беневесто летить в мертве місто Я прямую туди, там пилюка століть,
Але там щось моє, особисте!
Завиває містраль, теше камінь рудий
Ті уламки летять мені в спину.
Тридцять перший іде, але ніби старий –
Свіжий роздум на місці заклинив.
Завиває містраль, мій подрібнює сон –
Скрізь азалія в померках в’яне.
Асфоделі цвітуть, забуття їх полон…
Вік-містраль держить серце в обмані... 20.02.2004 рік.
Примітки: Містраль(чіл.)- пустельний
вітер
Сцілла і Харібда(з гр.)-міфологічні шестиголові потвориська
Беневесто(італ.)- попутній вітер
Асфоделі(з міф.)- квіти забуття
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=10722
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.02.2007
автор: Володимир Вакуленко-К.