Коханці.
Любов їх душ народжено у моря,
в священних, ще незайманих дібровах,
пісні наяд звучать, як дивний сполох,
з приспівом струн, що в щасті, що без горя.
Великий жрець…Химерний та суворий.
Ні! У людей бува краса не та,
спокійний погляд, зімкнені вуста,
на кучерях повязка - колір крові.
Ставав туман. І в тім тумані чистім
Великий жрец творив святий обряд,
й танок гнучких тендітненьких наяд
звивався берегом перлиновим намистом.
Між них одній, чарівнішій, ніж казка,
Великий жрець виказував увагу.
Він позабув, що врода - то, як спрага,
що зводить з розуму червона перевязка.
Зірки на небі ранком затухали,
коли забув Великий жрець чини,
її вуста не говорили «ні»
і очі теж йому не відмовляли.
Проте круг них розмови кривослові,
вони пішли з незайманого гаю
туди, де може сили їх немає,
та їх серця там житимуть з любові.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107653
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.12.2008
автор: Максименко Л.