Вона питала неба: «Жити?!!» -
воно німе чогось мовчало…
Вона хотіла себе вбити…
Її душа щосил кричала…
І сльози, сльози… Знов те саме…
А в голові дзвенить одне:
навіщо він брехав ночами,
що він без неї не засне?
Навіщо він казав, що любить… ,
а потім йшов кудись. Зникав…
Невже не знав, що її згубить?
Звичайно, знав, та, все ж, брехав.
І вона знала, хто він є…
І знала добре, що так буде,
і бачила, що скоро вб’є,
та не змогла нічого чути…
І от тепер стоїть зі смертю
пліч-о-пліч. За свою любов.
І їй так хочеться померти!..
Ступила крок. І скрегіт. Кров.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107691
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.12.2008
автор: tusya93