Життя одне, а доля дивна,
Стоїть то поряд,то далеко
Лише любов ту не сховаєш,
І не впрокинеш біль...
За мить порушилася радість,
І наче громом все розбило.
Спокійно тим хто лиш це бачив,
А я бентежна і чужа собі...
Сказать боюсь,залишусь думки,
Відчую слабкість й вбивчу силу...
Чому ж ті очі завше плачуть,
Коли не взмозі щось змінить?
Не в сні таке мені приснилось,
І це не вигадка моя.
Реальний світ і час неспинний,
Усе зробив давно...
Любов моя надасть лиш сили,
Щоб все ж боротися з печаллю.
Скоріш за всіх я знаю точно,
Помилку свою не пробачу...
Чому я маю всім клонитись,
Якщо мене уже не цінять?
Чому я плачу за людьми,
Які не знають хто я й звідки?
Чому триматись того місця,
В якім немаю права жить?
Я вся заплутана в думках,
Давно так скромна, однак
Боюсь ще досі я заглянуть,
У очі милії, одні...
Він запитає може з часом,
Чому я маю так прожить.
Та скоро все мене засмутить,
І ангел спуститься з небес...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107980
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.12.2008
автор: Olenka