Потяг важко відтяв омертвілі вагони
спалах сну заволік у той світ
де ти кицю напевно в загулі
та й чому раптом сніг та й нігде не прибіг
важко сну залишати кирпаті столиці
прагнеш ночі шукаєш рятунку в вині
завиваючи тихо змикаєш контрасно зіниці
відчуття що ти падло нагнітаюче рве ковзани
сльози зранку частинка до кави
сигарети тамують почуття білизни
як там кажеш життя то ласкаво
поцілуй мене в тихо щоб не будо війни
морок зникне і впаде світання
забудовники ночі проб’ються в мири
і тоді неймовірне і перше прощання
тихо бумкнеться в заспані береги
скрикнеш щось про прикмети не варто
сон та дзеркало сіль та вода
розбивають не лише надщерблені чарки
камасутра життя як щаслива ода
відпускаючи крихти диви не поранься
каву випили зранку і солі не треба
наливай собі доле тепер чорну чарку
шкіриш пальці не є в тім потреба
запускай свої крумки у тихі сонати
припини бавить вітра в долонях біди
а від щастя то як то стогнати
залишається крапля пустої вини
омертвіле життя починає рипіти
розвертатись кричати зникати в пітьмі
відпускаєш всі ґрати і хочеш злетіти
залишися й побався зі мною тоді
забуваючи втому тихо падають весни
тавтологія плаче зрадливе дитя
як же світ через призму донести
якщо карма і ніч то тепер небуття
зрада киглить у двері благає прощення
але де ж його взять якщо солі нема
відвертаю всі вікна отак от знічев’я
мабуть кицю прийшла вже зима
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108083
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.12.2008
автор: Таська Мурмуляд