Земле дивна, прекрасна й страшна,
Повна смутку і сміху дитячого,
Враз піднявшись з пекельного дна,
Шанс життя ти отримала кращого.
То чому ж все пішло шкереберть?
Чом ти знову покрилась проказою,
І утомлена лікарка-Смерть
Призначає з жалю евтаназію?
Хоч жива ще, та трунок тобі,
Мов причастя, в Грааль наливається.
Ще міркуєш: ”to be… not to be…”,
А вже круки на тризну збираються.
Розшматовують лоно святе
Бізнесмени – шакали-огидники,
А на муках і трупах дітей
Твоїх рейтинг будують політики.
Як же так: стільки мук і журби –
А всі мрії лягли знов руїною?!!
Чий проклін заважає тобі
Повноцінною стати країною?
Карму чи первородну вину
Прийняла, мов тавро на чоло своє?
Бо латинським злим префіксом ”у”
Власне ймення тебе ж заперечує.
”У” – як ”не”, як відсутність, як ґандж:
Не любов розцвіла – ксенофобія.
Безнадія вродила, хоч плач –
У-народ, У-країна, У-топія…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108479
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 20.12.2008
автор: Sitarion