Він
апокаліпсис бачить
в заграві кожнісінькій вечора.
Він
сурму ангельську чує
в сиренах червоних авто.
Він
від пронизливих поглядів
захищає плащем свою душу
І
ацетоном розводить
застиглу чомусь свою кров.
Вона
чує музику сонця,
уранці воскреслого.
Вона
знає мрії роси
на пахучім суцвітті бузку.
Вона
вітру в гриву вплітає
аромат чебрецю й голос жайвора
Та
зі струмками невпинно сміється,
перестрибуючи вперте каміння.
Він
подарує їй фотографію віника,
Вона –
писк найперший пташати – йому.
Вони
на скрижалях із льоду
відкарбують свої імена
поцілунками.
І ніхто
вже цей лід не розтопить,
таїною незрозумілою
запечатаний.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108493
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 20.12.2008
автор: Sitarion