Було так тихо і спокійно.
Були думки, було життя…
І світ здававсь таким надійним
І от прийшла вона – біда.
Біда, що є людським прокляттям,
Що знищує дорогу в майбуття.
І догорає світ, немов багаття
І чути шепіт тихого биття.
Яке затихне, замовчить навіки
Так і не вгледівши років сум’яття.
Вже навіть мрії починають тліти
В обіймах поступового розп’яття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108663
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.12.2008
автор: Bodo