Я довго йшов по коридорах,
в кутках, як тать, ховалась тиша.
На чужака ворожим зором
дивилась статуєю ніша.
В похмурім сні застигли речі,
був полу морок - майже шок,
і, наче відгук недоречний,
звучав мій одинокий крок.
І там у сутінках похмурих,
мій погляд вперся в перепони:
ледь-ледь помітними фігурами
в ту тінь юрмилися колони.
Я підійшов, і невід’ємно,
як звір, в мене вчепився жах:
зустрів я голову гієни
на статних дівчини плечах.
На гострій морді кров налипла,
в очах ховалась порожнеча,
і страшно крався шепіт хриплий:
«Ти сам прийшов! Знав - небезпечно!»
Миттєвості страшні летіли,
і тиша в темряві лягла,
і жах блідий там повторили
неісчисленні дзеркала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108732
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.12.2008
автор: Максименко Л.