Я знаю жінку: може слухати
мої вірші, як сповідання,
і посмішкою не порушити
уважного свого мовчання.
Її душа завжди відкрита
для радощів моїх чи горя.
Так хлібороб кидає жито
в відкритий чорний простір поля.
Неспішно ходить, як цариця,
і кожен величавий крок
відкриє людству таємниці
незнаніші за світ зірок.
Хтось може скаже: «Невродлива».
Даремно. Бога я хвалю,
за неї так: сам шанобливо,
як лицар, голову схилю.
Коли бажаю я свавілля
і сили стриматись немає,
то вчитись мудрості й всесилля
іду до неї. Так буває.
Вона, як світло, без умовно
так вміє легко пробачати,
як стане скрутно, то готова
зі мною вкупі помовчати.
Хвалю доладний витвір Бога!
Цю жінку він сотворив мені…
Та все ж до неї засторога:
ти може витвір Сатани?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108896
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.12.2008
автор: Максименко Л.