Я бачив ніч…
Оту прекрасну,
Чудову й милу нашу ніч
Трохи засмучену і ясну…
Я залишився віч-на-віч
Край поля житнього спочити,
Бо шлях не ніс вже ніг моїх,
Приліг, тай очі вже б закрити,
Аж раптом я побачив їх,
Ті зорі…
Мов перлинки,
Мільйони незгасимих свіч,
Дивлюсь на них - немов з картинки,
Та кожна різна,
Певна річ,
То ж кажуть люди, що то долі,
І в кожного вона своя…
А тихий вітерець у полі
Прошепотів: моя, моя!
Та де ж вона? Моя та доля?
Як не дивився, все дарма…
А може та, що полетіла
Так швидко з неба та й до тла
Десь у краю чужім згоріла…
Та ні, мабуть ось тут вона
Десь зовсім поруч, моя зоре,
Я бачу блиск приємний твій,
Моє ти щастя й моє горе,
Усе моє життя у ній!
І ніби щось в душі зомліло
В ту ніч, що я тоді пішов,
А серце сильно затремтіло -
Як добре, що тебе знайшов
Кохання…
Чуєш, моя зоре,
Ти маєш знати, я молю
Знайди в своїм небеснім морі
Ту зіроньку, що я люблю!
Та об’єднайтесь там навіки,
Прошу тебе, відчуй мій тон!
А втома, закрива повіки,
Відповіла тихенько:
Сон…
І з думками про наші долі
Край поля житнього я спав,
У небі мерехтіли зорі
Та вітер пісню їм співав!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109781
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2008
автор: Serg