Так холодно, так сумно, одиноко,
Не тішить свіжий, глянцевий журнал.
А на вікні - пародія барокко,-
Мережива старих, дірявих покривал.
Ні, не захистять від холоду вони.
Тут неживими стали навіть стіни.
Колись на них висіли килими,
А зараз лиш шпалери, брудно посірілі.
О! Знову чую шепіт ностальгії,
Присіла поруч, ніжно обійма.
А ми ж були колись такі бурхливі!
Ми мали все! Та де воно? - нема...
Нема тих днів, годин, хвилин
Та хто тоді їх рахував!
Ми жили днем сьогоднішнім, одним,
А час для завтра лиш тепер настав.
Старий паркет. Мозаїка із плям, -
Слідів колишніх радостей, печалей.
Я викладав її тоді не сам,
Співавторів мені не бракувало.
Тепер у кожного є свій мольберт.
Вони життя малюють поодинці.
І я, з палітрою буденних днів,
Шедевр творю свій по краплинці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=110715
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.01.2009
автор: maxaon