Так не на жарт зима розлютувала
Кришталь холодний сковує шибки
Тріщить і стогне, все їй лютій мало
Розбила крига білі тарілки.
Розправила свої блаженні крила.
Серпанком – сріблом проковтнула світ.
І я іду така німа й безсила,
На чийсь холодний ще ступаю слід.
Замерзли руки, ноги і обличчя.
А в очі сипле білосніжний пил.
Зима - цариця, та вона не вічна
І лють її ніщо, лиш пара крил.
Безжалісно заковує, змітає.
Жорстокі очі, інеєм взялись.
Та велич та далеко не безкраю!
Її підкорить пролісок колись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=110980
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.01.2009
автор: Журавка