У забутім парку́ загубився самотній ліхтар.
Він горить тьмянооко і світить надривно і хрипко,
Він ще мріє про квіти на свій спопелілий олтар,
Він ще мріє про звуки тендітної першої скрипки.
Він ще хоче горіти й своє віддавати тепло,
Що краплинами йде із його зашкарублого тіла,
Він ще прагне метеликів брати до себе в полон,
Щоб до нього з пітьми як на свято летіли, летіли…
Він ще мріє, і кличе, й шепоче гарячі слова,
І на чорному тлі колихається жовто – плямисто.
Та ніхто не озветься, лиш вітер пустун- головань
Тут руйнує і мостить замети з опалого листу…
Лиш самотні берези і той посивілий платан,
Що чатує вві сні на свою недоспівану мрію,
І тьмяніє ліхтар, і шепочуть безжальні літа,
Що неоновий, він вже нікого в парку́ не зігріє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=113692
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.01.2009
автор: наталятерещенко