Вже зовсім темно. Зорі у вікні
Жовтіють в котре і летять на руки,
Цей зорепад – остання мить розлуки,
Що пережить судилося мені…
І знову серпень, як і рік потому,
Так часу неймовірна течія
Змиває спогади. Поразка, нічия,
Без перемог… не говори нікому…
І знову спогади наринули. Світи
Враз перетнулись, розірвавши коло.
Нас вже не буде, зрозумій, ніколи.
А буду я й окремо будеш ти!!!
Ні слів, ні сліз. Ніякої покути.
Навіщо далі біль в собі тримати?
А що між нами – того не згадати,
А що було, того вже не забути.
І знову серпень, довгі зорепади.
На ганку причаїлася печаль.
Усе збулось. Та зорі вже нажаль
Не оживуть над пожовтілим садом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=114233
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.01.2009
автор: Farjen