На схилі сосни, снігом оповиті,
Втокмачили верхівки в забуття.
Не подають ні слова гордовиті,
Поникнувши в молитву каяття.
Благають Сонце у низьких поклонах
Звільнитися від ноші білих пут.
А те сміється інеєм на кронах,
Пускаючи мороз до тих спокут.
Зима чарує зір, коли вдягнеться
У дивне хутро образів, фігур.
А погляд завмира, коли ввірветься
У галерею снігових скульптур.
Верби уклін нагадує корівку,
Що випаса отаву сніжних лук.
А онде хлопець парубочить дівку,
То на Смереку задивився Бук.
Довкола все незаймане, опукле –
Сукупність почуттів у світі форм.
І навіть сонячне проміння схудле
Дотримує закон зимових норм.
05/02/2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=115318
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.02.2009
автор: Ростислав Свароженко