Сиджу замріяний, підборіддям спершись об кінець лівого передпліччя, що протилежний ліктю. Здається, я на лекції з комплексного аналізу. На студентськім жаргоні дану дисципліну лагідно величають – комплан. Чомусь при вимові відразу навіюється лозунг: «Нам сонця нетреба – нас партія гріє!». Хтось біля дошки бубнить про якесь там рівняння теплопровідності, і заважає моїм задубілим думкам рятувати мене від неминучого сну. Права рука відмовляється виводити в конспекті ієрогліфи ірраціонального змісту того бубніння, і викарбовує на парті щось прозаїчно-раціональне, на зразок: «Я обрав собі мету вершину скелі досягнути, а от як дістатися туди поки що я збагнуть не можу, не під силу. Мені бракує знань, тому перебуваю у підніжжя. О, ці холодні гранітні-кам’яні стіни, що лякають своєю точністю і строгістю. Їх загадковість притягує мене, манить, кличе, змушує виливати ідеї-думки в послідовне русло, що для мене дуже дико, але доволі цікаво. Це непросто крижані непідступні Говерли, а, напевно, важливий крок в моєму житті. Чи зможу я їх підкорить? У вікно майбутнього не хочу зазирати. А навіщо? Я маю мрію! Ось мій шлях стрімкий, хоча і нелегкий, та все-таки – барвистий. Зосереджуся на ньому, а цілі стануть другорядними, побічними… » Ой, чому ж так холодно? Це що, додаткове навантаження чи випробування? Ні, це швидше – знущання! Вже руки сині. А про губи я взагалі мовчу, бо на адресу їх синяви з усіх сторін надходять компліменти. Отакої, навіть нерви змерзли й хаотично бігають по шкірі. Я хоч і моржую на Дідорівських озерах, але висидіти вісім, а то і дев’ять годин – непосильна мука. Рухатись потрібно, а я сиджу. Що ж, того вимагає процес гризіння граніту. Та всі сидять. Невже це я один такий мерзляк? Чи може маю тонкіший шар одягу на собі? Дурниці! А от голод вже на підступах. Це небезпечно. При травленні, дивись, і тепло б виділилося. Та й мозок би підживився, а то обмін інформацією між правою і лівою півкулями відбувається в обхід через ту частину тіла, на якій протираються штани. До речі, хтось може відповісти, яка це вже порахунку пара? Бо я вже збився з ліку і змерз від холоду, а незабаром ще й від голоду опухну. Геноцид якийсь тай годі. Хоча б в довідкових програмках для абітурієнтів повідомляли про цей суттєвий температурний нюанс. А ще краще, щоб основним критерієм зарахуванням були не золота медаль і аналітичні здібності, а морозостійкість. Позаяк два семестри кожного курсу припадають на три холодні пори року. Так-так, три, я не помилився. Осінь та весна нічим не поступаються зимі в аудиторіях. Повірте мені, я не жартую, а констатую невтішний факт. Корпус факультету більше пристосований до жаркого, спекотного літа під час канікул, або для тропіків чи екватору. І кому дійшло до голови таке спроектувати? Хоча, це вже неважливо. Але видно, будували наші, замість цементу в щілинах стін лише пісок. А зовні, іще з такими ж двома сусідами, він нагадує трьохголовий космічний корабель, або ж піраміди-гробниці. До речі, останнє порівняння, як на мене, звучить влучніше. Та щось недуже хочеться бути фараоном-мумією, ліпше – астронавтом-космонавтом. Пригадався сьогоднішній ранок. Крокую не поспішаючи на пари. Випереджає мене хлопчина в одній лише сорочці з торбою через плече. Тринадцять градусів нижче нуля! Звичайно, на ньому присутні ще штани й черевики. Та й від гуртожитку до факультету лише кілометр. Але дивує те, що це його стандартний одяг в будь-яку пору року і за будь-якої погоди, я вже не кажу про дев’ять годин в аудиторіях факультету. Він мій колега, тільки я на два курси попереду. Мабуть, син колишніх випускників, яким довелось тут навчатись в часи найхолодніших та найморозніших зим. Що ж, мабуть, їх врятувало кохання… О! Любов! Кохання! Ось вічне джерело тепла! Та я ж люблю свій холодний до божевілля факультет з його дивакуватими викладачами і чудернацькими рівняннями, з не такими вже й страшними дівчатами у великих окулярах і розумним виразом обличчя! І тут мене штовхають. Лекцію завершено. А я, з посмішкою на обличчі, не поспішаю залишати аудиторію. Мені вже набагато тепліше. Здається, я вже знаю спосіб підкорення вершини. Дякую рівнянню холод-провідності!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=115869
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.02.2009
автор: Ростислав Свароженко