Письмо заложника. Александру Некроту.

Здравствуйте,  Александр!    Вы  ознакомились  с  комментариями  к  стихотворению  «Героев  Крут».  Как  Вы  видите,  Ваши  слова  не  только  я  поняла  не  так,  как  Вы  планировали.  Так  что  –  все  те,  кто  выразил  мнение,  сходное  с  моим  –  недалёкие  или  зашоренные?  Или  всё  же  Вам  не  удалось  сказать  так,  чтобы  мы  поняли  истинный  смысл?
Честное  слово,  Александр,  я  бы  не  упорствовала,  если  бы  дело  касалось  личностей  –  подумаешь,  поругались-помирились  или  подрались  –  мало  ли  людей  на  сайте?  Но  в  этом  случае  ставки  гораздо  выше.  И  без  того  на  (в?)  Украине  готовы  ходить  стенка  на  стенку,  и  без  того  слишком  много  непримиримых  и  непримирённых.  Мне  –  проще,  чем  другим,  я  –  «суржик».  Ещё  в  школе  я  тихо  веселилась,  когда  мы  учили  о  Куликовом  поле  и  должны  были  наполняться  гордостью  за  наших  предков.  Дело  в  том,  что  среди  моих  предков  и  татары  были.  Так  что  –  славянской  части  меня  гордиться  перед  моей  татарской  частью?  Точно  так  же  всю  сегодняшнюю  возню  я  воспринимаю  толерантно.  Но  я  -  ещё  не  все.
Маленький  пример  –  о  наших  различиях.  Однажды  перед  офисом  митинговали  коммунисты,  и  среди  наших  флагов  был  и  российский  триколор.  Один  из  моих  сотрудников  жутко  возмутился,  что  меня  несказанно  удивило  –  я  его  очень  уважаю  и  считала  его  доброжелательным  и  сдержанным.  И  вот,  из  уважения  к  нему,  я  провела  эксперимент  на  себе:  стала  представлять  себе  на  месте  российского  флага  -  флаги  других  государств.  И  Вы  знаете  –  мне  удалось  обнаружить  два  флага,  виртуальное  лицезрение  которых  в  этой  толпе  меня  не  то  чтобы  возмутило,  но  –  явно  покоробило.  Я  уж  не  буду  уточнять,  что  это  были  за  флаги  (мои  комплексы  –  это  мои  проблемы),  но  –  эксперимент  удался!  Я  чётко  поняла,  что  все  мы  оцениваем  одну  и  ту  же  ситуацию  по-разному,  и  наше  воспитание  различно  (невзирая  на  всё  то,  что  нас  объединяет  и  сближает).  И  Вам  тоже  необходимо  это  учитывать.  Александр,  перечитайте  ещё  раз  «Белую  гвардию»  Булгакова.  Там  есть  немало  моментов,  которые  объяснят  Вам,  кто  и  как  относился  тогда  и  может  относиться  сейчас  к  погибшим  возле  Крут.  Да,  меня,  как  и  Вас,  возмущает  возня  политиков.  Ну  так  и  гвоздите  политиков,  но  –  не  гоните  волну,  которую  Вы,  возможно,  не  желали  и  не  предвидели,  но  тем  не  менее  –  она  есть!
Ещё  одно.  Чтобы  что-то  изменилось  в  мире  к  лучшему  (т.е.,  так,  как  Вам  кажется  лучше),  глупо  –  возмущаться  в  толпе  единомышленников.  Надо  –  вербовать  союзников  из  тех,  кто  пока  ещё  –  Ваш  противник  или  просто  равнодушен.  Но  –  не  плодить  по  неосторожности  или  равнодушию  новых  врагов  из  тех,  кто  мог  бы  стать  Вашим  другом,  но  отныне  –  не  захочет  Вас  слушать.

Політики  ділять  між  собою  електорат.  Ми  –  електорат  –  ділимо  між  собою  Україну.
Прикро,  поети!  Сьогодні  нас  вже  не  буде  в  одній  збірці.  А  завтра?  Де  нас  не  буде  завтра?  На  одному  сайті  –  чи  в  одній  державі?
Чи  буде  колись  Україна  такою  державою,  в  якій  усі  громадяни  знають,  шанують  і  бережуть  (бо  як  не  ми  –  то  хто?)  її  культуру  та  історію,  мову,  що    народилася  саме  тут?  Державою,  що  не  намагається  викорчувати  все  те,  що  стало  її  надбанням,  але  не  є  корінним,  державою,  яка  дбайливо  зберігає  і  розвиває  усе  те,  що  є  дорогим  для  її  громадян  і  корінної,  і  некорінних  національностей?  Чи  зможемо  ми  цього  досягти?
Чи  мусимо  ми  бути  лише  електоратом  –  західним  чи  східним?  Чи  дозволимо  нас  ділити?
І  наостанку:  ще  така  дрібничка:  чи  це  є  добре,  що  після  одного  з  віршів  на  нашому  сайті  розумну  людину  вважатимуть  шовіністом?  Чия  це  перемога?
Моє  прохання  до  Олександра  зрозуміле  –  зняти  цей  вірш.  Я  вірю,  я  впевнена,  що  Ви,  Олександре,  це  зробите.
Моє  прохання  до  авторів  і  редакторів  збірки:  якщо  це  ще  можливе,  відновити  участь  у  ній  віршів  О.  Некрота.  Не  заради  конкретно  цього  автора,  і  не  як  заохочення  до  того  вчинку,  на  який  я  чекаю  –  я  знаю,  що  Олександр  –  принципова  і  не  дріб’язкова  людина,  це  він  вже  довів  не  лише  мені.  
Так,  деяке  порушення  порядку  авторів  не  прикрашатиме  збірки,  але  цей  шрам  на  її  красі  буде  свідченням  нашої  –  нас  усіх  –  перемоги,  перемоги  порозуміння  над  ворожнечею.  
Я  дала  назву  своїм  словам:  лист  від  заручника.  По-перше,  -  за  контрастом  з  тими  почуттями,  що  виразив  Антуан  де  Сент-Екзюпері  в  своєму  відомому  листі,  по-друге  –  всі  ми  є  заручниками  історичних  подій  минулого.  Чи  маємо  передавати  у  спадок  майбутньому  України  –  нашу  ворожнечу  між  собою?
Можливо,  я  сказала  не  так,  як  мала  сказати.  Але  хіба  мовчання  –  це  кращий  вихід?
Дякую  за  увагу.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116350
Рубрика: Стихи, которые не вошли в рубрику
дата надходження 13.02.2009
автор: Кузя Пруткова