А море як море… Аморе – це я.
Серце моє, серце моє вже посиніло з любові.
(Горгішелі)
Я лишила монету в океані твоїх очей… Я повернусь за нею обов’язково…
Я порожня. Та подовжу твій кредит на любов і воду. На тепло, що я проводжу…
(Крихітка Цахес)
VA on the bottom of my heart. Так просто підписати собі вирок, бути знову порожньою і одинокою. А потім у цілковитій тиші дивитись психологічне садомазо власного виробництва. Життя ускладнюється відсутністю команд backspaсe, delete, cancel… Але не твоє – це ти так хибно думав. Ну і нехай. Мені просто знову боляче. Десь там у душі щось зникає тихо і безутішно. Реально тільки те, що я досі сильна. Все інше – сюрреалія…
Ми познайомились… Ні, ми просто зустрілись десь там на перетині двох світів. Була ніч і я не сильно придивлялась до твоїх очей. І найжахливішим стало те, що я побачила між нами щось спільне. І десь там на перетині двох світів я запропонувала тобі угоду: ти надихаєш мене як слід, а я кохаю тебе безпідставно.
VA on the bottom of my heart. Двокімнатна квартира з прекрасним видом на мою душу і на море, і на небо…. Все як ти хотів, як мріяв довгими зимовими ночами, чим жив, як бачив у своїх кольорових снах. Я подарувала тобі цілий світ! І нічого за нього не вимагала. Тільки бути десь там, десь поруч. Я знаю – ти вільний. Ти не мій. Ти нічий. Ти можеш піти в любий момент, я не тримаю тебе, я просто прошу.
VA on the bottom of my heart. Ти любив годинами лежати у ванні з персиковою пінкою, насолоджуватися дивною музикою, читати мої невідомі книжки і малювати. А я спостерігала. Потім слова бурхливим потоком лилися на папір. Я навіть іноді не встигала за ними, так як і за тобою… Ти такий як я. Такий самий. Такий же творчий і незалежний.
…
VA on the bottom of my heart. Порожні малюнки, які нічого не значили. Кімната заповнена білим папером. Паперові фальшиві крила і така ж фальшива душа з паперовим его. Ти був Ванільним Ангелом з карими очима, які мені ніколи не бачити сумними. І взгагалі ніколи не бачити.
VA on the bottom of my heart. Того вечора було холодно. Холодно для мене. Тобі було завжди тепло у ванні з персиковою пінкою. Тит попивав вишневе вино кольору моєї крові. Я прийшла, бо мені було холодно від того, що ти зрадив мене. Я прийшла подивитися в твої карі очі, помилуватися твоєю ангельською красою і не знайшла її у тобі в цей раз… Я довго придивлялася, шукала натяк на те, що я в тобі знайшла, те хибне щось, за що так довго намагалася тебе покохати. Я помилилась, Ванільний Ангел, помилилась… Ти був лише красивим, тому я так хотіла щоб ти був моїм. Ось і все, що нас пов’язувало
VA on the bottom of my heart. Якщо в світі є рай, то мої почуття до тебе потраплять саме туди. А якщо є пекло – то ми з ними зустрінемось там і десь на його дні вони будуть знущатися з мене довгими зимовими вечорами і нагадувати про те, як я пішла в цей раз до тебе і сильними тендітними руками амбіційного письменника взяла за горло. Я ніколи не бачила тебе таким прекрасним як у цей раз, під водою, коли ти видихав своє життя пузирьками і навіть не намагався сперечатися зі мною, як завжди це робив. Але очі… твої карі очі були все ще порожніми, як оті пузирькі… Я втопила тебе у своїй душі раз і назавжди. Я втопила тебе у ванні з персиковою пінкою і пішла спати.
VA on the bottom of my heart. Потім була ніч жахливих снів. Я прокинулась близько п’ятої. Щось кликало мене йти і блукати коридорами власної душі і не вмикати притомного світла.. Я не плакала. Я просто пішла туди, де все сталося. Я знала, що ти досі там, тобі холодно, але вже не боляче. [я повернусь] ні, не повернешся [так, не повернусь…] Ми розмовляли в темряві, а потім він пішов, тепер уже назавжди.
VA on the bottom of my heart. Попіл – це все, що залишилось мені після тебе. І я чесно поховаю його там десь глибоко on the bottom of my heart. Замість тебе тепер маленькі клубочки нервів і мертвих почуттів, що потроху розкладалися і відчуттям, що ти більше ніколи не повернешся. А я все одно черпаю натхнення з порожнечі, якою ти у мені був. …Мертві почуття розкладаються і гниють разом з трупними плямами моєї прози з’являються пузирькі…
Пузирькі, оу зіроу
Якщо у мене буде трохи більше
Ніж просто тиша тиша й знову тиша
Якщо б моя смертельно хвора муза
Прокинулась сьогодні і весна
Прийшла й мені не стало гірше
від її кисло-гіркого вишневого вина
У серці закрулись мікросхеми
Із бряскотом розбились всі делеми
Пухлиною пішла холодна кров
І машинально написались вірші
Й мені від цього би не стало гірше
Я помираю уже третій день
Співаючи собі сумних пісень
Із ранами смертельними на душу
Сприймаю я свою цю творчу кризу
[я помираю уже третій день]
Нові вірші готую до релізу
Пузирькі, частина перша
Люди, боги... Гей, хто ви є...
Долю змініть мою, будьте ласкаві...
Не хочу вбачати життя я своє
У філіжанці вчорашньої кави...
Тишу її і запах німий
всю гіркоту я сприймаю до дна
Кава моя - мій священний напій
Із розумінням,що я в світі одна...
Трохи тепла їй і трохи мені
І філіжанці... тепер буде чесно
Бачити осінь у себе в вікні...
Кава вчорашня уже не воскресне...
Люди, боги... Гей, не мовчіть...
Долю змініть мою, будьте ласкаві...
Одну за одною тепер не допить
Мені філіжанки вчорашньої кави...
Пузирькі, частина друга, Лорелай
Лорелай...
Напевно я закохана у тебе
Ти поцілунком промовчиш прощай
Я твоя вічнозгасла зірка з неба
Ти мій смертельно хворий Лорелай
Напевно ти покличеш мене знову
Я не прийду до тебе так і знай
Так я кохаю та не скажу ні слова
Тобі смертельно хворий Лорелай
Напевно просто серця ти не маєш
Не потону в твоєму морі не чекай
Не вб"ю себе коханий ти це знаєш
Ти мій сметрельно хворий Лорелай
Пузирькі, вже не два але ще не три
Буває легко, буває тяжко
Життя це просто ван хандрід лесонз
Дивись як падає твоя пташка
Йди поховай її тіло в пляшку
Моя любителька Евенесенс
І на малюнках із голограми
ти зрозумієш що лоунелі персон
живе у серці твоєї мами
(що витирала на сонці плями)
Моя любителька Евенесенс
Не знаю навіть про що питати
Мені би світла хоч твенті пер сентс
щоб розгледіти твого тата
І тепер вже напевно знати
Що ти любителька Евене сенс
Пузирькі, частина третя
Я трохи крейзі на ваше щастя
Пишу щось тупо на ваше горе
Боюсь піти бо боюся впасти
Кажу собі я мементо море
...
Я скоро мертва на щастя ваше
Та щось ще встигну на ваше горе
[Як Саша важко на музу паше...]
Запам"ятайте мементо море
...
На ваше щастя я трохи чую
Скажіть всі дружно мементо море
Хоч я і муза та все ж існую
Я ще не мертва на ваше горе
Пузирькі, частина 4… прозаїчна
Надаю реальності трохи ір або сюр це не так важко коли ти романтика поетична проза і готік манікюр все що є у мене з стратегічної тактики воскрешають не ласкою не вбивають розлукою просто щось знову дає тобі ляпас від кохання стаєш трохи мстивою сукою під сумні нотки Крихітки Цахес а вже потім під клятву що все повертається ти втікаєш у ніч останнім трамваєм ти не розумієш Чорно Білих не кається а шукає місце десь між пеклом і раєм
Пузирькі, частина 5… пачуттєва
Ніщо не замінить
Сумної аватарки
В контакті сидить
Біленька аматорка....
.... Це боляче, люба
Це страшно, це так таки
кохання взяло і врізало дуба
Для тебе моя біленька аматорка....
Колись навіть я помилялася вперше...
Ти, мила сама життя свого авторка...
Розкажи мені все й тобі стане легше...
Для мене ти більш ніж біленька аматорка....
Пузирькі, частина 6….
[Говорить Невемайн]
Ковтаючи слова
Вірші пише в оффлайн
Тотемна вартова
Щось душу зігріва
Коли ти бачиш знов
Тотемну вартову
У віршах про любов
У віршах про печать
Тотемна вартова
Розкручує спіраль
Думок що спочива
Тотемна вартова
Не знає що болить
Коли її слова
Вбивають ось цю мить
А там де неба край
Їй душу хтось сховав
Вірші пише в оффлайн
Тотемна вартова
Пузирькі, частина 7… із жизні
думки не дають спокою забула що таке спати вночі ловець снів не ловить його думки про мене в свої сіті думки мені кажуть щоб тихо щоб не кричи кохаєш не знаєш кого потрапляючи в інетні звязкові сіті думки тут паутиною маленькими імпульсами вбивають моє реальне життя якщо десь є рай то я померла і потрапила лише сюди клац клац клац десь тут є пункт обміну мого мовчання для тебе на голди у нас одні інтереси різні сіті дивитись паутиною глобусу це мало а паутиною цього світу мільйони символів між нашими захостованими душами затурканими реальністю 0 1 01 01 01 імпульси отже серце б"ється у стінках скляних пляшечок і сотні трубочок і проводків і лампочок ліхтариків ніколи не поєднають нас це не ноу коннект це ноу лайф це наш з тобою космос без повітря і натяків на дихання без тебе буде краще мріяти про зірки десь там на глубокому дні цього блогу я знову бачу свого звьоздного мальчіка і мені зовсім не хочется плакати і плакати не хочется коли із сотні ніків шукаю твій.... найгірше те що зіркова хвороба у нас одна на двох ти бачиш ці очі бачиш як в них горять ці кляті зірки не бачиш не можеш бачити а я не хочу але бачу
звьозному мальчіку....
від сюрреалістки....
Пузирькі, частина 8.
Його звали Ванильний Ангел
Цілував мої губи ніжно
Танцювали московське танго
Бо кохали ми безутішно
Ми з тобою пішли на зраду
Цього варті ті губи спраглі
Що єднали нас й до упаду
Танцювали московське танго
Де ти зараз, Ванільний Ангел?
Де твоє це ванільне небо?
Танцювати московське танго
Тобі з іншою певно треба
Я звичайна я смертна трохи
А ти красень як стиглий манго
З ким ти будеш мені вже [CENSORED]
Танцювати московське танго.
Кисневий голод
Моментами не вистачало повітря. Подих перехоплювало і по тілу пробігав шок, як сотні маленьких голочок впиваються у нутро. Біль відчувався лише декілька секунд. А потім був голод, кисневий голод.
А мені лише снились сни про те, як моментами щастя було тепло. Сни змушували жаліти мене і тебе, жаліти про те, що цього більше ніколи не буде, жаліти про те, що я одним лише словом раз і назавжди зруйнувала наші хімічні зв’язки.А потім був голод, кисневий голод.
[Ми раділи. Гралися в хованки. Ми називали це стрибками на радощах. Посміхались один одному. Дивились в очі. І втомлювались (…) Я дивилася як ти спав. А потім, коли прокинувся, я побачила в твоїх очах стільки любові. «Кохай мене, кохай…». Ти благав, а я забирала пасмо твого волосся з цих карих очей…]
Одного разу це все закінчилось. Обірвалось ниткою. Швидко і безповоротно. Повітрям з напругою у тисячу вольтів неможливо було дихати. А ти курив. Здавали твої нерви. Цигарку за цигаркою. Секунду за секундою. Хвилину за хвилиною. Мовчки. Кров ставала темнішою і бігла судинами повільніше. Зупинялось серце. Починався голод. Кисневий голод. І раптом все вибухало як сотні маленьких коллайдерів… Я розуміла… Тепер все…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117363
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 20.02.2009
автор: Саша Кіткотенко