Коли на небі з’являються зорі,
Й показує місяць своє мурло,
У тихій чернецькій коморі
Влаштовує демон собі житло.
Тоді пітьма прокрадається в душах
Ченців блаженних, зриває замок,
І Господь затуляє вуха
Від їх самотності й грішних думок.
І сім смертей постають перед ними
Одним величезним срамним кублом.
Ченці ж себе беруть в обійми,
Кохаючи світ увесь загалом.
А вранці спустошені грішні душі
Волатимуть віри і каяття ...
Так, плюндруючи райські кущі,
Нечистий з любові робить сміття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117436
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.02.2009
автор: pater