Пробач мені... В імлі байдужих вулиць
я півжиття шукала ті дороги,
де ходиш ти. Чому не перетнулись
тоді шляхи?.. Спадало попід ноги
брунатне листя, в грудні – білим пухом
вкривалися дерев гілки сумні,
і квіти виростали крижані
на шибках, посивілих від розпуки...
Пробач мені: зустрілися і ми...
Цупке повітря висне понад містом,
і снігу намело – на три зими...
Невчасно, недоречно, ненавмисно
палає днів бурштинове намисто,
і очі сяють, і бринять громи...
чи музика – у цій нічній кав’ярні,
де ми удвох, де свічечка горить...
Усі роки – не владні і – не марні,
бо саме з них народжена ця мить,
де ми удвох... Трамвай гримить на стиках...
– Тобі вже час... (у щастя вік малий)...
...і ти свої рядки читаєш зтиха
...я не питаю, стрінемось коли...
Сніг тихо плине на ампір фронтонів,
і тільки вірш зривається на плач...
Знайти – і втратить, і не опритомніть...
Жаданий мій, незнаний мій, пробач...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=11753
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.02.2006
автор: Вировець Лариса