Я часто згадую життя, незаплямоване гріхами…
Як чиста і дзвінка вода,
душа мінилася піснями
і відкривала всю себе – свій біль,
свій страх і сум’яття –
безмовному нічному небу
в години плачу й каяття.
А небо слухало, й бувало,
сльозами правди й чистоти
мене в любові обіймало.
Своє дитя… Поміж пітьми…
І разом з місяцем самотнім
сама над берегом стояла,
впиваючись теплом спокою,
із вітром серцем посміхалась…
Вода від подиху тремтіла
казок осінніх таїни ,
і щастя в грудях аж боліло
від почуттів тих глибини…
На крилах легкості й любові
зринала в невідому даль.
Там, в небі, я відчула волю
під знаком кам’яних скрижаль…
…А верби жалібно хилились
в похмурих роздумах своїх…
Із ними болем поріднилась душа
серед снігів німих .
Горнулася в журбі до віхол,
торкалась віями до вишини.
То було не життя, а мрія -
Творця шедеври мовчазні…
…Життя, не втягнуте в буденність.
Самотність світла, не страшна.
Проста й замріяна непевність,
що завше осторонь ішла.
Свій біль, свій смуток – все ховала
поранена внизу душа.
Втім, рани в небі заживали.
Ті рани – правда про життя…
Чому ж на рабство проміняла
духмяну волю поміж хмар?..
Надія, труєна людьми, вмирала,
- рясніла в серці пустота.
...Я чую іноді, як плаче
за мною Ангел мій Святий .
Й назад дороги не знайшовши,
ледь чутно плачу разом з ним…
Я марю вечором осіннім
і мряки подихом… Щодня .
То було не життя, а мрія.
Моя сьогодні мрія про життя
......
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117660
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.02.2009
автор: Autumn Night