Минає все , тільки не присмак ностальгії,
що підкрадається тихенько по весні.
Коли так високо у небі , ніби мрії ,
летять десь рівними ключами журавлі.
Летять тудою де берези білобокі ,
весною плачуть і тече з них сік сльоза.
Їх бачать душі перемерзлі й одинокі,
в чужих містах і без домашнього тепла.
І хай несе на своїх крилах весна рання,
від нас привіт душі тепла цілющий грам,
в сезон туманів , що розбудить сподівання ,
відкриє шлях до оптимізму землякам.
І зазвучить як дзвін з високого собору,
небесний крик у дальніх мандрах журавлів.
Чоло піднімуть і поглянуть сумно в гору,
потонуть в згадках , ніби в хвилях нічних снів.
10.11.2006.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118747
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 01.03.2009
автор: Олексій Тичко