Жив-був Дядечко. Була в Дядечка мітла. Мітла не звичайна, а чарівна. Дядечко теж був незвичайний, бо жив у Небесній країні.
Працював Дядечко з вечора до ранку. До пробудження Сонця він чарівною мітлою розмітав ніч, прибирав небесну доріжку. Коли довго не було дощу, лоскотав Хмари, доки сльози у них від сміху не виступлять. Потім відпускав Хмари пастися над річкою чи озером. Якщо пустун-Вітерець розганяв Хмари, Дядечко брав чарівну мітлу і збирав їх докупи…
Ось така відповідальна робота була у Дядечка…
Одного разу Дядечко підмітав небесну доріжку, задумався, не помітив, як зачепив зірочку. Полетіла зірочка донизу. Забідкався Дядечко, розбудив Сонце.
- Дядечко, не переймайся, - заспокоїло його Сонце, - нехай ця зірка принесе людям щастя. Вони подивляться на небо, посміхнуться. А ти будь обережнішим… Піду посплю декілька годин. І ти відпочинь.
Поставив Дядечко чарівну мітлу, вибрав найм’якішу хмаринку, притулився до неї та й заснув…
Якщо ви бачите, як падає зірочка, то це Дядечко знову необережно підмів небесну доріжку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120056
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.03.2009
автор: Mila_Lyuda