Зима пройшла, і зеленіють трави.
Та тихо скрізь, ніде і птах не заспіва…
Веселі села вділися у траур –
ХХ століття 33-тя йде весна…
Земля здригнулася – то труп дитини впав в жита,
То батько донечку везе на кладовище,
То свого сина мати доїда…
А в хаті вікна биті, вітер свище!..
І скрізь багно, і жах, і морок,
Нема життя, лиш смерть навкруг…
Важке повітря, солодкавий сморід -
Все охопив пекельний дух.
Земля голодні очі піднімає
До неба сивого від горя і біди,
Бо люд невинний вимирає,
Жита стоять – та спухли животи…
Лиш згадка у судомах серце зводить,
Сльозу розпуки викликає із очей,
Та як-то, що земелька родить,
А голод морить-знищує людей!?
Весна навкруг, цвітуть жита…
І сонце теплі промені на землю посилає…
Смерть відійшла, іде життя –
І одяг змучена земля полатаний скидає…
А села опустілі в траур вдіті…
Достиглий колос похилили до землі жита…
Це 33-ій рік ХХ століття…
На серці кров’ю запеклася дата…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120241
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.03.2009
автор: Reality