***
------------------------------------------
Для посилення ефекту в творі
використані «інверсні» рими,
наприклад сТОгін - пОТім, і т.п.
------------------------------------------
***
В домовині…
(Чорний вірш)
***
А чи пам’ятаєш ти,
Що прийде час
Твого останнього
Дихання,
Котрий всмокче
Стогін тяжкий,
А потім виплюне,
Хриплячи,
Ковток гіркої
Крові
Рокової миті,
Тієї страшної
Хвилини болі,
Коли вже кепсько
Дихати й судомить,
Пекельно тягне
В’язи,
Й кістки ломить,
Язик німіє
Та зникає мова,
Коли поволі
Відтинаються кінцівки,
Та мозок ціпеніє,
З жаху,
А тіло,
Безпорадне,
Поступово охолоне…
О лихо!
- Помер схоже! -
Заскиглив голос,
Близько,
Поряд ложе;
А що робить?
Сказати вже
Не в змозі,
Що відчуваєш ще,
Лишень
Лежиш,
Вмираєш.
Свідомість ще
Жевріє, дивно,
А кляте тіло - вмерло,
Трясеться в катафалку,
Щоб гнити,
В домовині,
Напевне.
- Невже я вмер? -
Питаєш.
- Як це можливо,
Щоб бачити довкола
Та відчувати одночасно
Мертве тіло, разом?
Чому всі люди, ці,
Ридають, скиглять,
Даремно побиваються,
Коли я поряд, близько -
Я існую також?
Але ж вони не бачать…
Тільки плачуть,
Ніяк не відчувають
Дотик мій, прозорий…
Роботу копачі – зробили:
Ось вона – глибока яма,
Як підсумок та результат
Конкретний, мого життя,
Матеріального й тяжкого…
Чогось було тоді
Так турбуватись,
За тлінне тіло,
За його відчуття?
Невже тепер
Не маю я нічого,
Того, що здобував я
Працею своєю довго,
Щоб краще жити,
Добре, у достатку?
Так, маю дещо:
Добру домовину !
Дубову, дорогеньку
Й славну – це родичі
Потурбувались, вдячні,
А що ж – їм добрий
Спадок буде,
От тільки жаль,
Вони мене не бачать,
Турбуються лишень
Про те, щоб бідне тіло,
Скоріше кинути під землю,
Та найглибше, й поділити
Майно небіжчика найкраще.
Оце так доля в тіла –
В темряві, без світла,
В домовині гнити!
І дивно, й страшно – бо надвоє
Свідомість розділилася частини:
Одна над тілом - чує, та все бачить,
А інша, що матеріальна – ніби плаче,
Страдає тіло мовчки,
Відчуває нерухоме,
Але не так, як у житті
Звичайно, а інакше:
Ледве – ледве:
Оціпеніле, охололе,
Дерев’яне - немов
в’язниця темна;
Така собі труна
В труні незвична,
Це відчуває
Клітин розум,
А не мозок,
Бо кожна кліточка
Повинна зберігати
Свідомість коду –
Генетичного та
Коду форми також,
Тому, поки ця
Форма не зотліла,
Свідомість тіла
Стан свій
Відчуває й досі.
Ось піп прийшов,
Понурий, тужний,
Співає молитви,
З розп’яттям
Ходе, сумовито,
І родичі всі
Плачуть,
Й як один -
Хустинками вологими
Втирають дрібні сльози,
Колючий вітер віє жалісно
Й болюче…
Та час спливає -
Вичерпалась туга,
Що журно капала
З очей, стоячих
Біля гробу,
І піп вже
Закінчив молитись;
Мовчки
Тривають цвяхи
Копачі,
А інші тягнуть
Кришку
К домовині ближче.
То може це мені
Все сниться?
Авжеж? -
З надією питаєш
Простір хибкий…
Аж ні!
Свідомість
Затьмарилась,
Зчорніло все
Довкола,
Здригнулась
Домовина рипом
Низьким,
Тяжкая кришка
Впала на обличчя
Грюкнув,
І стукіт лине,
Й міцно втинаються
Цвяхи
У свіжі дошки,
Трясеться гроб,
Коли їх забивають,
Та мрець трясеться
Також.
Коли ж затих
Моторний гуркіт
Звуків,
Вбиваючих
Дебелих цвяхів,
Гойдаючись,
В забитій домовині,
Відчув, як в яму
Опускають тіло,
В останню путь саме,
Бо що воно ще може?
Для чого ще придатне?
І жах охоплює
Свідомість тіла,
В міцній труні,
Холодній, тісній,
Нервова оболонка
Клітин цілих -
Останні імпульси
Проводить слабко,
Тому живцем
Тебе похоронили,
Майже,
Не дали
Відлежаться тілу –
Швидко поховали!
А треба було
Зачекати лишень,
Хоч тиждень…
Та даремно!
Найшвидше краще
Родичам
Мерця здихатись,
Цураються його
Бо він вже помер,
Звісно,
Тепер, бач, з нього
Толку ніякого,
Тільки тягар
Печальний їм
Зостався.
А ти лежиш -
Все більше
Ціпенієш,
Втрачаєш,
поступово,
Життєву силу -
Її слабкі остатки,
Втрачаєш,
Розкладаючись,
Свідомості малі
Шматочки…
Не відав ти,
Що страшно
Помирати,
Та думав «здохну»,
Потім поховають,
Але не мене –
Бо мене вже не буде,
А тільки бруд тілесний,
Оцей непотріб блідий…
Аж, ні!
Доба за добою
Минає,
Пліснява вогка
Покриває в домовині
Очі мертві,
Дощі пройшли –
І кришка промокає,
Та капає в обличчя
Підземная волога,
Й бридкими плямами
Вкриває поступово тіло,
Що гнити починає,
З провалених очей
Й липких кінцівок,
А черви трупні –
Вже чекають,
Поживну суміш
Костомах та м’яса,
І особливо прагнуть,
Залізти жерти
Мозок напівгнилий,
Та в черево, де кишки…
***
19.03.09.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122129
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.03.2009
автор: SATKUR