Стежину протоптали волошкову,
я з пам'яті її іще не стер.
Стару вербу і річку як підкову,
що з вигибом підходить до озер.
П'яніли в поцілунках передчасно,
смакуючи збирали весь нектар.
Волошки у ту пору цвіли рясно,
і молодість.... Фіксує календар.
А у дощі блукали серед грому,
віддавшись силі літніх блискавиць,
а то ховались під вербову крону,
і чули шум небесних колісниць.
Промокла сукня і дівоче тіло.....
я зігрівав її своїм теплом,
так обережно зовсім ще невміло,
з бажанням від незгод прикрить крилом
Волошки відцвіли уже з роками,
так жаль , що вже повернення нема.
Не наші й не для нас цвітуть полями,
а нам лиш згадка добра , голосна......
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122435
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.03.2009
автор: Олексій Тичко