Я вирвавсь з рук підземної дороги,
Яка втрачала глузд від кіл їзди,
Від браку світла, від гудків тривоги
На знак, що рідшають її ряди.
Ряди самітників, які в полоні:
Тунелів з рейками, облог журби,
Оман зневір’я, ліній на долоні,
Які в’ють долі неврожай сівби.
Сівби бажань, думок і мрій – доволі
Про щастя, радість і любов в житті
У парі, разом, у сімейнім колі,
В здоров’ї, в мирі й ладу відчутті.
І ось вже я за крок десь до свободи
Чекаю поспіху в твоїй ході
Мені назустріч у плеканні вроди,
Чарівності та ніжності в тобі.
В тобі такій, що серцю до вподоби.
Усім своїм єством ти – до душі.
І твій живопис, то маленькі спроби
Мазками пензля зображать вірші.
Вірші на полотні, мов форма в згоді
Зі змістом слів, що з-під пера втекли.
А колір їм дарує, в певнім роді,
Любов, щоб жити в рамочці могли.
І ось вже взріла – і ведеш поволі
Мене в свої мальовані світи.
А очі мої скиглять ніби кволі,
Слід темряви не можуть замести.
Заме́сти б слід та на одній картині
Я вгледів твої білі чобітки:
Ти їх роззула, щоб лишитись нині,
Чи одягнеш, щоб назавжди піти?
Піти, мабуть – і ти пішла повільно,
Не озираючись, кудись туди…
Без зайвих слів, без туги й смутку, вільно
Від спогадів, до певної мети.
І ось вже я за крок десь до свободи
Поповнюю самітників ряди,
Які від щастя водять хороводи,
Постійно їздячи туди-сюди.
Туди-сюди – і радісно дорозі,
Що не одна вона у самоті.
І я без одинокості не в змозі,
Тому й несусь в тунельній пустоті.
У пустоті – до вічного, не в злобі,
Без гніву, без лихих картань себе.
Бо я кохаю світ як зміст в подобі,
Тому завжди кохатиму й тебе.
23/03/2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122806
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.03.2009
автор: Ростислав Свароженко