* * *
Писатиму вірші,
вони посміхнуться,
покину писати,
впадуть, розіб’ються;
як думи мої,
що неначе зникають.
І я все не знаю,
і вони все не знають;
як моя душа,
що б’ється, мов птах,
померла б давно,
ще й у всіх на очах;
як серце моє,
що живе і кохає.
Це знає лиш ВІН
і душа його знає;
як погляд у сні,
що будить у ночі.
Не дивний цей сон,
лиш чудні ті очі;
як дім рідний мій,
за ким лиш тужити,
і постать коханого,
з яким хочу жити,
як наших два серця,
що міцно кохають,
й кохатимуть вічно.
За що? Самі знають!
Тому і кохають.
08 липня 2002 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=123244
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.03.2009
автор: Троянда Пустелі