Заліза трохи в тілі не завадить,
грім розбере мене на запчастини,
полізе скарга з мозку та додолу,
а шлях стирчить, як гілка горобини.
Між іншим, небо ніби забобонне,
бо, Боже, може жевріти довічно,
у серці кляту дірку продовбали
на заздрість долі, мляво і цинічно.
Не знати гідності, не мати більше зросту,
водити носом біля злого роту,
вдихати запах мертвого собаки
і пожинати місячну блювоту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126374
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.04.2009
автор: pater