(Запис у щоденнику)
Згадався недавній випадок. Маленьке собаченя несподівано (підступно ззаду) атакувало мою праву ногу своїми досить зубастими щелепами. Це був швидше удар, а не укус, який дістався моєму м’язу голені. В той момент закономірність цієї події я не помітив, не відчув. Було не до того. Всі думки зводилися до одного: «За що?». А то була лиш підготовка до ще сильнішого, як виявилось потім, удару, але вже від «щелеп» людини, точніше, від групи людей. Причиною всьому був мій озлоблений внутрішній стан. Це він спонукав оточуючих до нападу, вірніше, до захисту від мого гнівного і лихого внутрішнього, яке досягло таких розмірів, що стало загрожувати всьому живому і неживому. Жах! Ой, а коли в такому стані пишуться вірші – ще жахливіше!!! Маю подякувати, що мене зупинили недуже грубим способом. Могло бути набагато гірше. Як легко когось звинуватити. Складніше признати, що проблемою є свій хибний світогляд. Мені пощастило, що я це можу інколи усвідомлювати. Потрібно ще виробити звичку завжди за будь яких обставин і в першу чергу шукати причину в собі. Необхідно бути обережним зі своїми почуттями, відчуттями, думками, словами, вчинками, діями, бо це ж моя невід’ємна і вагома частинка. Це і є я.
17/03/2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126524
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.04.2009
автор: Ростислав Свароженко