Піду умиюся росою
З давно неходжених доріг.
Згадаю як була малою
І як коліна била об поріг.
Так, як колись, стрічки у коси
Пурпурна данина минувших літ.
Погляну як зерниться просо
І як синіє барвінковий цвіт.
Мабуть піду збирати трави
Плести вінки із польових квіток.
І буду дивуватися з небесної заграви.
Радіти радістю малих діток.
Серпанками помию ноги
Хай холодно! Та серце все ж хоробре!
Вивчатиму забуті стежки і дороги
Бо тільки тут мені насправді добре
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=127520
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.04.2009
автор: Контрабас