Чогось не радуюсь тепер. А жаль.
В душі , як завше сум й печаль.
Чогось вночі весь час не спиться
Водою я не можу більш нипиться
Чогось світлішими зіниці стали
Хоча колись так гарно вигравали.
Чогось мені не милий білий світ
Уже не хочеться залишити пособі слід
Чогось не пишеться поем красивих
А лиш віршів пишу, тай то якихось сивих.
Чогось ніхто вже не цікавить душу
А щоб всім було добре посміхатись мушу.
Чогось не плачеться. Як завше в надвечірок.
Не радує веселий гул вечірок.
Чогось в волоссі сивину знахожу.
Брешу! Брехати я ще можу!
Чогось так часто сняться сни
Нема в них осені нема весни.
Чогось уже й не хочеться кохати
А тільки плакати і тільки спати.
Чогось усе покрилося у чорні шалі
А так не хочеться мені печалі!.
Чогось не радуюсь тепер… Так прикро .
А серце вже до суму звикло…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=127536
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.04.2009
автор: Контрабас