Якби торішній клен заговорив
над нами вітами промоклими,
тоді б, напевно, час ти зупинив
й мене порятував від холоду.
Що кажуть там про мить?
Щоб зупинилась?
І роздразнила нас своєю втомою?
За дві хвилини я від тебе загубилась
і залишилась мокрою і голою.
Не зупиняється та проклятуща мить,
стирає не зап"ястках тонкі шрами.
Куди іти? Ти загубив до мене нить.
Пора мені. Тепер я вже не з вами.
Ковтаю вітамін, немов наркотик,
і прагну вірити, що не втечу,
не витечу, мов солод від еротики,
своє життя я Богу віддаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129657
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 12.05.2009
автор: Таська Мурмуляд